Из глубин
Заходим мы на новый круг
И, как и прежде, шаг за шагом
Цепями круговых порук
Бренчим окрест родных бараков.
Устало ноги волоча,
Вздыхая тяжко раз за разом,
Мы только на щелчок бича
Готовы откликаться сразу.
За годом год стремглав летит,
Но не растут вокруг нас стены –
Мы углубляемся в гранит,
Хотя людское тело тленно.
И лишь взывать осталось нам
Из череды похожих будней.
Взывать из темноты, со дна,
Из хляби жизни,
De profundis.
Обожнюю
Обожнюю, як вітер в спину,
Або з гори навперегони,
Як злива за віконцем хлине,
Чи хмари понад морем ринуть,
Й за обрієм веселі передзвони.
Обожнюю як крила руки,
Розкинувши сміятись вголос,
Коли стихають зайві звуки,
Сердець зрадливі перестуки,
На теплих скелях грітися, мов полоз.
Обожнюю, як серед ночі
Плисти з відкритими очима,
Над степом море як рокоче,
Чи над ланами спів жіночий,
Та у віршах красиві, добрі рими.
Йонатан