Йонатан

Приют поэта

Ржавчина старых одноглазых фонарей – как на меди благородная патина.

Как блестящего мелкого жемчуга нить, вся в рассветной росе паутина.

Словно прекрасные музы античные в небесах звонко птицы, порхая, поют,

А витая скамейка в солнечном месте, чем не поэта желанный приют.

Стрекотание кузнечика вдалеке повторяет звук хода секундной стрелки,

Все заботы становятся так далеки, все проблемы становятся мелки.

Нежный, дурманящий бархатцев аромат гораздо приятней парфюмов бесценных,

А этот древний и неухоженный парк более свят покоев священных.

***

Неспокій

Безсонні ночі, пречуття глибокі,

Катує серце, душить нас неспокій.

Тремтить душа, ось-ось прогірклі сльози

На волю випурхнуть з-за маски,

Сплутує руки намертво, мов лози

Та кине – сподіватися розв’язки.

І в той же час – жене нас батогами,

П’є кров і ще стає сильнішим,

За кращими полює поміж нами,

Немов голодний розлютований вовчище.

Та ось він – муза чи крилатий янгол,

Несе за обрії вишневі,

Кружить серед зірок у ритмі танго,

Безсмертя він нектар несе митцеві.

Ми йдемо та не спинимося поки

Штовхає в плечі нас отой неспокій.

***

Йонатан